Зеленський здійснив помилку, яку тепер буде важко виправити – Пелюховський
Останні події, пов’язані з візитом президента Володимира Зеленського у Вашингтон, конфліктом з президентом США Дональдом Трампом викликали серйозну реакцію в українському суспільстві. Соціальні мережі киплять гнівом і більшість схильні бачити в діях Трампа ледве не зраду українських національних інтересів. І навіть «примирливий» виступ Трампа у Конгресі США не зміг зняти напругу. Звичайно, що Зеленського зображують у вигляді героя, який зміг дати відсіч «кремлівському агенту» Трампу і захистити національні інтереси України. Звісно, це є перебільшенням і спробою оцінити ситуацію під вигідним для нас кутом зору. Насправді ми отримали серйозну дипломатичну поразку, яку лише намагаємося представити як перемогу українського духу над цинізмом світової політики. Одним лише духом війни не виграються.
Насправді Дональд Трамп нікого не зраджував: він президент не України, а Сполучених Штатив Америки, і підзвітний лише своїм виборцям. Йому абсолютно байдуже те, що у соціальних мережах українці пишуть про нього «революційні» речі та ображають – він не читає українські соціальні мережі. І те, що нам не подобається нова політика Вашингтона, це, вибачте, наші проблеми. Це розплата за відсутність нашої суб’єктності і за те, що ми стільки часу покладалися не на себе, а на заокеанських політиків, перетворивши Україну на цілковито залежну державу.
Трамп запропонував абсолютно прагматичний підхід. Він нам може не подобатися, він може бути для нас надто болісним, але його рано чи пізно варто було очікувати.
Я не вважаю, що ми повинні сьогодні кричати «Зеленський – герой!». Герої – це ті, хто сьогодні перебувають на передовій. Це й ті, хто намагаються забезпечити життя країни в тилу. Це ті, хто не здалися і не розчарувалися. А Зеленський – варто визнати – здійснив помилку, яку тепер буде важко виправити. Він проявив емоції, що неприпустимо для людини, яка очолює країну. На його місці має бути спокійний політик, який вміє стримати гнів і керуватися чистим і холодним розумом. Емоції – не найкращий порадник у цій ситуації. Тим більше, що поруч з президентом у такі хвилини має бути професійний психолог, який готує главу держави до зустрічей з візаві, вказує на «підводні камені» можливого діалогу, попереджає про можливі психологічні трюки протилежної сторони і вчить, як їм запобігати. Здається, у Зеленського немає такого професіонала в оточенні.
Отже, визнаймо: Зеленський припустився помилки. Чи повинні ми його за це ображати або навіть вимагати його імпічменту? Помилки може допуститися будь-хто. На те і існує людська сутність. Питання у тому, чи можемо ми її швидко виправити?
Перемовини з Великобританією та європейськими країнами показують, що ефективно замінити собою США вони не зможуть: не ті ресурсні можливості, не ті технології та бюджети. Лідери європейських країн обіцяють гроші – і то не зрозуміло, коли і у яких обсягах. Обіцяють подумати над військовою допомогою. Але лише обіцяють. А у нас вже зараз виникають питання, які логічно випливають із ситуації на фронті. В першу чергу: що робити зі Starlink’ами, якщо завтра Ілон Маск віддасть наказ відключити їх в Україні? Що робити з даними супутникової розвідки, які ми отримували від США? Адже ви не запустите бойовий дрон «по азимуту». А ракети до систем протиповітряної оборони? Європейські системи ППО на порядок менш ефективні, ніж американський «Patriot», а це робить більш вразливими українські міста.
Великобританія та Франція виступають за те, що вони могли би виступити в ролі посередника у перемовинах зі США, аби переконати Трампа дати України ще один шанс. Але зрозуміло, що тепер США будуть менш поступливі у принципових питаннях, і вести перемовини буде дуже важко. Більше того: я переконаний, що нас тепер змусять сісти за стіл переговорів з Росією, причому наші позиції будуть на цих переговорах ще гіршими, ніж у Стамбулі у 2022 році. Зеленський ніби спробував вибачитися перед Трампом, але зробив це знову «без належної поваги», як казав герой відомого фільму.
У цій ситуації залишається головне: продемонструвати нашу національну згуртованість. Перемовини з Трампом і Заходом веде не просто громадянин Зеленський. Він веде їх від імені українського народу. І його провал – це наш провал. Це потрібно розуміти. Інших президентів у нас немає. Тому залишається показати, що ми – єдина команда, і що ми готові підтримати Зеленського в даний час. Ще буде нагода – потім, після війни – задати незручні питання Зеленському і дочекатися на них відповіді. Ми запитаємо його про багато речей – і про численні порушення Конституції, і про переслідування громадян та порушення їх громадянських прав, про диктаторські замашки та корупцію. Ще раз підкреслюю: це буде потім. А зараз маємо всі разом думати про нашу перемогу і про те, як підставити плечі президенту. Це – наш обов’язок.
Зараз можна очікувати різного роду ударів із двох сторін – і з боку США, і з боку Росії. І мова не лише про ракетні удари чи КАБ-и. Мова про те, що можна очікувати оприлюднення компромату. Можна почути прогнози щодо санкцій, які будуть застосовані щодо українських політиків. У цій ситуації, як казав поет, «нам своє робить». Звичайно, хтось може зловтішатися і радіти такому розвитку ситуації. Але точно не ми. Якщо ми хочемо перемогти і зберегти державність, то повинні розуміти: Україна – це не приватна лавочка Зеленського чи Єрмака. Це справа всього українського народу.
І ми підтримуємо не Зеленського чи Єрмака, ми підтримуємо Українську Державу, Українську Націю. А вона вища і сильніша і за Зеленського, і за наші стосунки з Трампом, і за всі негаразди. Просто потрібно вірити у нашу перемогу. Просто потрібно гуртуватися.
