Вибори до Конгресу США 2026 – чому перемога демократів не зупинить політичну турбулентність – Світові новини

Автор Петро Герасименко журналіст, аналітик, піар-технолог.

Ті, хто з тривогою спостерігає за стилем правління Дональда Трампа, часто тішать себе ілюзіями: на найближчих виборах до Конгресу переможуть демократи й усе нормалізується.

Демпартія справді має непогані шанси повернути під свій контроль Палату представників. Та це не означає, що після листопада 2026 року політика США стане передбачуванішою й позбудеться надмірної турбулентності. В американському суспільстві спостерігається рекордна криза довіри до обох політичних сил. Дедалі більше громадян схильні вважати: провідні партії відірвалися від реальності й не репрезентують інтересів звичайних американців.

🔊 увім звук

Останні дослідження громадської думки мешканців США демонструють рекордно низькі показники прихильності до Демократичної та Республіканської партій. Цікаво, що Демпартія, яка має шанси перемогти на виборах до Конгресу, водночас має одні з найнижчих рейтингів довіри за всю історію. Лише 30% зареєстрованих виборців в опитуванні NBC News, яке проводилося з 27 лютого до 3 березня, позитивно ставляться до Демократичної партії, порівняно з 52%, які ставляться до неї негативно. У республіканців ситуація не набагато краща: 37% респондентів висловили до них прихильне ставлення, тоді як 51% — негативне. Лише 62% демократів, опитаних у дослідженні, позитивно ставляться до своєї партії, порівняно із 77% республіканців, які дали Республіканській партії схвальну оцінку.

Новий удар по республіканцях Трампа: демократи вперше за майже три десятиліття перемогли на виборах мера Маямі — Reuters

Опитування Gallup показало, що в США рекордно зросла частка виборців, які не ідентифікують себе ні з демократами, ні з республіканцями. Таких тепер аж 45%. Відтоді як 1988 року компанія Gallup почала регулярно проводити телефонні опитування, незалежні майже щороку виявлялися найчисленнішою політичною групою. Однак їх відсоток помітно зріс саме за останні 15 років і перевищив 40%.

Три чверті дорослих американців кажуть, що Демократична партія їх розчарувала. 64% такої ж думки про Республіканську партію. Приблизно половина американців також стверджують, що Демократична (50%) та Республіканська партія (49%) викликають у них гнів. Значно менша частка каже про почуття надії чи гордості щодо будь-якої з партій: 36% дорослих стверджують, що відчувають надію стосовно Республіканської партії, 28% кажуть те саме про Демократичну.

В опитуваннях американці наголошують, що провідні політичні сили часто займають занадто екстремальні позиції, фокусуючись на лояльності своїх прихильників, а не на загальних результатах роботи. Лише 39% американців описують Республіканську партію як таку, що керує етично й чесно, і приблизно така сама частка (42%) каже це про Демократичну партію. Більшість і далі вважає обидві партії занадто екстремістськими у своїх позиціях. Про Республіканську партію так думає 61%, про Демократичну — 57% респондентів.

Схожі публікації

Заява Трампа про ядерну зброю Ірану – переговори США…

Плата за прохід Ормузькою протокою – Іран збирає гроші…

Опитування, проведене Центром досліджень громадських справ AP-NORC, показало, що кожен четвертий американець має негативну думку про обидві основні політичні партії напередодні проміжних виборів. І лише кожен десятий позитивно ставиться до обох партій.

Цікаві процеси відбуваються у середовищі прихильників Республіканської партії. Хоча Дональд Трамп і далі має високий рівень підтримки, його специфічний стиль управління з елементами волюнтаризму й особистого самозвеличення викликає помітне роздратування. Серед республіканців зросла частка тих, хто незадоволений надмірною лояльністю конгресменів і сенаторів до Трампа, його тотальним домінуванням у партії і культом особистості. Впевненість в етичності президента впала з 55 до 42%. Також зменшилася підтримка руху MAGA. Лише 38% республіканців вважають, що конгресмени від Республіканської партії зобов’язані підтримувати політику Трампа просто тому, що він — республіканський президент.

У демократів клопоти іншого спектру. Багато американців вважають, що демократи занадто фокусуються на woke-темах і соціальних питаннях (гендер, раса чи клімат), а не на повсякденних проблемах, таких як економіка, інфляція, контроль над кордонами чи злочинність. Також їм докоряють за слабкість і часто сприймають як політичну силу, що репрезентує багаті еліти. Якщо в листопаді 2026 року Демпартія здобуде перемогу на виборах, це відбудеться не завдяки ентузіазму виборців, а радше через їхні протестні настрої проти політики Трампа.

Критично знизилася довіра до федерального уряду. Поточний показник є одним із найнижчих за майже сім десятиліть від моменту, коли це питання було вперше поставлено в межах національного дослідження. Лише 17% американців у грудні 2025 року стверджували, що довіряють уряду у Вашингтоні. Серед республіканців і незалежних виборців, які схиляються до них, федеральному уряду довіряють 26% опитаних. Серед демократів — лише 9%.

Високий рівень недовіри до обох головних партій США чинить дестабілізувальний вплив на політичну систему. Суспільна зневіра поєднується з поляризацією й високим рівнем ворожості між прихильниками демократів і республіканців. За таких умов часто виникає спокуса проігнорувати правила гри, щоб розправитися з опонентами. Відбувається поступова ерозія демократичних інституцій. Обидві сторони дедалі частіше вдаються до спроб заблокувати роботу уряду й не знаходять спільної мови щодо низки важливих питань — бюджетної й тарифної політики, економіки, міграції, охорони здоров’я та освіти. На цьому тлі зростає роль популізму та радикальних рухів, які обіцяють швидке вирішення складних проблем. А подекуди виправдовують насильство як метод політичної боротьби. Недовіра до партій автоматично трансформується в недовіру до інституцій, медіа, судів, освіти, виборчої системи. Така ситуація є токсичною для суспільства, послаблює його соціальну згуртованість і підвищує ризик дестабілізації. Американська зовнішня політика не може бути відірваною від внутрішньої. Тож негаразди всередині США безпосередньо впливатимуть на Україну, Європу та весь світ.

Демократи погрожують блокувати роботу Сенату США, доки адміністрація Трампа не дасть пояснень щодо війни з Іраном

Цілком імовірно, що американська зовнішня політика найближчим часом зберігатиме високий рівень волатильності. Непередбачуваність і надмірна залежність від внутрішньополітичної боротьби та зміни влади ускладнюватиме позиціонування США як прогнозованого надійного партнера та гравця, який претендує на статус одного з глобальних лідерів. Фактор Трампа у зовнішній політиці нікуди не зникне й після виборів до Конгресу в листопаді 2026 року. І додатково дестабілізуватиме відносини між Америкою та Європою. Криза довіри між союзниками у НАТО зберігатиметься. А дискусії про місце та роль Америки у світі, як і тези про невдячних партнерів, будуть одними з елементів виборчої кампанії.

Водночас це не означає, що гіпотетична перемога демократів обов’язково поверне американській зовнішній політиці колишні стабільність, прогнозованість і силу. Адже, по-перше, наразі невідомо, які групи впливу візьмуть гору у внутрішньопартійній боротьбі в Демократичній партії. По-друге, надлишкова передбачуваність, нерішучість і обережність — риси, якими у XXI столітті переважно характеризувалася зовнішня політика демократів, — уже давно не є конкурентними перевагами у світі, що змінився. Та й далеко не всі демократи бачать місію США як лідера вільного світу, що має очолити спротив авторитарним диктатурам і за потреби вдаватися до сили замість проявів глибокої стурбованості.

Американська політична система увійшла в епоху маятника на тлі рекордного падіння довіри до ключових партій. Наразі не помітно ознак виходу з цієї фази турбулентності. А це означає, що Вашингтон більшою чи меншою мірою буде зациклений на власних внутрішніх проблемах. Американські політичні еліти розглядатимуть зовнішню політику США передусім як інструмент для отримання додаткових балів у міжпартійному протистоянні, а не як місію, стратегію чи почесні союзницькі зобов’язання. За таких умов Україні та Європі варто передусім розраховувати на власні сили й прискореними темпами відновлювати мілітарну та іншу суб’єктність, а не чекати на велике повернення Америки, яка все вирішить за них і покарає порушників міжнародного права.