В Аргентині до влади прийшов ексцентричний ультраправий політик

В Аргентині, країні з другою за величиною економікою в Південній Америці після Бразилії, після вихідних виборів до влади прийшов вкрай ексцентричний ультраправий політик, 53-річний Хав’єр Мілей, якого називають аргентинським Трампом.

Він не вважався фаворитом і переміг зненацька, набравши понад 56% голосів виборців, обійшовши міністра економіки Серхіо Массу.

Ця подія може мати й серйозне міжнародне значення. Аргентина – важлива країна «глобального Півдня», який зараз все більшою мірою розгортається проти “глобального Заходу”. Нещодавно Аргентину навіть прийняли в БРІКС – до спільноти провідних незахідних країн (Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки).

Водночас, новообраний президент Мілей йшов на вибори з радикальною прозахідною риторикою, виступав на підтримку США, України та Ізраїлю, обіцяв не вступати до БРІКС, а один із центральних пунктів його програми – відмовитися від національної валюти Аргентини (песо) і зробити такою американський долар.

Тому в його особі Захід може здобути важливого союзника серед країн «глобального Півдня».

Але це буде тільки за умови, якщо Мілей на посаді президента не змінить свою позицію щодо
зовнішньополітичним питанням, які для нього, принаймні спочатку, будуть явно не в пріоритеті, з урахуванням важкої внутрішньої ситуації в країні.

Але в цілому варто відзначити, що Мілей, це, безумовно, феномен нового часу.

Людина, яка зробила собі імідж виключно на жорсткому хайпі та популізмі в соцмережах, з практично нереальною програмою (в реалізацію якої мало хто вірить), людина, яка фактично закликала відмовитися від основи суверенітету країни – національної валюти та замінити її валютою іншої держави, – перемогу кандидата у президенти з таким поєднанням характеристик історії важко згадати.

І не виключено, що це буде не останній такий приклад. Головна причина – соцмережі, які створили прямий канал комунікації будь-якого популярного блогера з аудиторією, минаючи контрольовані тією чи іншою мірою елітами традиційні канали комунікацій у вигляді найбільших ЗМІ. І цей чинник серйозно знижує здатність еліт контролювати політичні процеси.

Хоча, безумовно, вони (правлячі еліти у різних країнах) цю проблему розуміють, тому прикладають зараз величезні зусилля, щоб нові канали комунікацій максимально швидко і щільно взяти під контроль.