США заявляють права на Західну півкулю – Китай тисне в Азії – новини світу – Світові новини

Автор Сергій Корсунський Надзвичайний і Повноважний Посол України

Десять років тому, в розпал сирійської кризи, коли президент США Барак Обама проводив «червоні лінії» і потім не робив нічого, щоб покарати їх порушників, один із політичних радників президента Туреччини Ердогана заявив у коментарі для ЗМІ, що у світі є два з половиною лідери, які справді відповідають значенню цього слова. Двоє — це Ердоган і Путін, а половина — це Обама. Так він оцінив залученість основних гравців до врегулювання конфлікту.

Схожу заяву цілком можна уявити й сьогодні, тільки потрібно змінити прізвища. Із «двох з половиною» двоє, хто наразі визначає хід світових прав, — це, вочевидь, Дональд Трамп і Сі Цзіньпін, а от хто є «половиною», не так очевидно.

Останні події навколо Венесуели (якщо відволіктися від технічних подробиць) наочно продемонстрували те, про що всі здогадувались, але не хотіли вірити, — спроможність нинішньої адміністрації США діяти. Держсекретар США Марко Рубіо поставив усе на свої місця двома заявами. Перша — «Це наша півкуля». Так він написав у Твіттері, маючи на увазі Західну півкулю — обидві Америки. Друга прозвучала у відповідь на запитання під час прес-конференції про негативну реакцію ООН на дії США у Венесуелі. «Мені однаково, що думає ООН», — сказав він. Сполучені Штати не вперше здійснили силову інтервенцію в країну Західної півкулі й також не вперше ігнорують реакцію ООН. Проте досі вони не оголошували «півкуль» своїми. Тож саме тут міститься інтрига і стосовно «половини», і щодо подальшого розвитку подій.

Розв’язавши війну проти України, що замість уявно-блискучої операції, на яку сподівався Путін, перетворилася на нескінчену череду кримінальних злочинів і злочинів проти людяності, кремлівський диктатор перекреслив власні надії стати хоча б наполовину рівним тим, хто сьогодні творить новий порядок G2. Атака на Каракас, який начебто був під захистом російської ППО й де перебували російські радники, вчергове довів безпідставність претензій Росії на велич. Навпаки, слід вважати, що в Кремлі були трохи шоковані й нарешті оцінили спроможність Трампа діяти, якщо вже він ухвалить таке рішення. Для України це позитивний чинник, що має спрацювати на етапі обговорення з РФ пакету угод, над якими сьогодні працюють США, Україна та ЄС.

Гегсет висміяв російську ППО після захоплення Мадуро

Наразі ЄС має найкращі шанси довести, що чутки про занепад Європи, які всіма силами розганяють російські ЗМІ, дещо перебільшені. Але виглядає так, що питання про гарантії безпеки Україні, які, найімовірніше, будуть погоджені вже найближчим часом, можуть стати для наших європейських партнерів не найскладнішими. Доля Гренландії — ще один лакмусовий папірець, який, знов-таки, якщо відволіктися від технічних питань, стане справжнім викликом для Європи.

Очевидно, що Данія не погодиться «віддати» Гренландію, про що премʼєр-міністр цієї країни неодноразово заявляла. Включення Гренландії в орбіту США навіть за «мʼякою» схемою «вільної асоціації» на кшталт того, як США будують відносини з Палау, Маршалловими островами та Мікронезією, стане безпрецедентним прикладом зміни між союзниками у НАТО територіального статус-кво, який виник у Європі після Другої світової війни й охороняти який мали б ЄС і те ж таки НАТО. Важко уявити мовчазну згоду скандинавських країн на «відхід» Гренландії. Тож неминучі жорсткі дискусії і без того переобтяжених внутрішніми конфліктами європейців із американцями.

Марко Рубіо під час чергового брифінгу заявив, що розмови про Гренландію є елементом політичного тиску на Данію й не передбачають силового сценарію. Проте в оточенні Трампа є інша дуже впливова людина, яка у своїх коментарях не виключила вторгнення на острів. Це радник президента США з питань внутрішньої безпеки, заступник голови апарату Білого дому й один із ключових архітекторів сучасної політики США Стівен Міллер. Як стає зрозумілішим у міру розгортання другої каденції Трампа, інтереси Міллера не обмежуються крайніми правими поглядами на внутрішню політику, він є прихильником радикальних рішень і в політиці зовнішній. Саме тому він — найпотужніший кандидат на вакантну лідерську «половину».

Найрадикальніший протест проти дій США у Венесуелі висловив, як нескладно було очікувати, Китай. Офіційні особи КНР гнівно засудили порушення міжнародного права, суверенітету, застосування сили проти іншої країни, вчергове продемонструвавши вибірковість свого розуміння підходів до вирішення міжнародних проблем. Але насправді, як зазначають японські експерти, у Східній Азії побоюються не гнівних заяв речників МЗС і Держради КНР, а одностороннього оголошення Пекіном Східної та Південно-Східної Азії зоною виключних інтересів КНР.

Європа має право сказати “ні” неприйнятним пропозиціям з боку США — глава МЗС Франції 

Зміна статус-кво навколо Гренландії може надати поштовх «мирному» приєднанню Тайваню до КНР із непередбачуваними наслідками. Ще гіршим розвитком подій стане «прорив» КНР у Тихий океан, за «перший острівний ланцюг» із великих тихоокеанських архіпелагів, який складається з Курильських островів, Японського архіпелагу, островів Рюкю, Тайваню, північних Філіппін та Борнео. Перший острівний ланцюг формує одну з основних доктрин у межах стратегії острівних ланцюгів (їх три) у зовнішній політиці США. Він вважається стратегічним військовим бар’єром проти доступу КНР до ширшого Тихого океану. Захоплення Тайваню і, можливо, японських островів Сенкаку дасть змогу Пекіну пробити цей «ланцюг» і значно погіршити стратегічну безпеку не тільки Японії, Південної Кореї та Філіппін — союзників США, а й самих Сполучених Штатів.

В умовах уже сертифікованого паралічу міжнародних інституцій поділ світу між «великими» гравцями може й не призвести до чергової світової війни, якщо вони між собою домовляться. Наразі вони уникають прямих зіткнень, обмінюючись взаємними проксі-неприємностями. У «півкулі США», крім Гренландії, попередження винесено Колумбії та Кубі, а Китай і далі загострює відносини з Японією. Зокрема Пекін увів експортні обмеження на товари «подвійного призначення», що вивозяться до Японії. Список цих товарів широкий і різноманітний. Наразі він містить понад 800 найменувань у 10 категоріях і включає не тільки основні продукти, компоненти й технології з очевидним військовим застосуванням — хімічні речовини, мінерали, електроніку, датчики, навігаційні системи та аерокосмічні технології — а й безліч рутинних продуктів, тісніше пов’язаних із комерційним та споживчим використанням, включно з високошвидкісними камерами. «Експорт усіх предметів подвійного призначення японським військовим кінцевим користувачам у воєнних цілях або для будь-якого іншого кінцевого використання, яке допомогло б підвищити військовий потенціал Японії, заборонено», — йдеться в заяві Міністерства торгівлі Китаю.

Одним із ключових пунктів у списку, як неважко здогадатись, є рідкісноземельні метали. Такі обмеження вводили й раніше, і тому Японія зменшила свою залежність від китайських рідкісноземельних металів із більш як 90 до 60%, диверсифікувавши постачання. Проте навіть за цих умов ембарго в зазначеній сфері чинить значний тиск на електронну та машинобудівну промисловість. Японія швидко відреагувала на зміну політики в Китаї — уряд висловив офіційний протест проти торговельних обмежень. Головний секретар кабінету міністрів Мінору Кіхара назвав цей крок «абсолютно неприйнятним», тоді як Японська торгова палата в Китаї заявила, що подасть петицію до китайського уряду, якщо діяльності японських компаній перешкоджатимуть. На думку фахівців, Китай ризикує отримати зустрічні заходи з боку Японії, зокрема стосовно доступу до ключових матеріалів і технологій, які йому потрібні. Цілком можливо, що питання протидії тиску КНР стане одним із ключових під час запланованого на березень візиту премʼєр-міністра Японії Санае Такаїчі до Вашингтона.

Світові лідери почали ділити світ на зони впливу. Проте між Західною півкулею та Східною й Південно-Східною Азією розташована гігантська територія, яку ніхто не збирається віддавати іншому. Це означає, що після вирішення першочергових питань G2 повернуться і до Європи, і на Близький Схід, і до Африки. Під час недавнього інтерв’ю ведучому CNN Джейку Тапперу Стівен Міллер сформулював те, що, здається, є ядром нової ідеології, яка керує зовнішньою політикою США: «Ми — наддержава. І за президента Трампа ми поводитимемось як наддержава». «Ми живемо у світі, в якому ви можете говорити все, що захочете, про міжнародні правила й усе таке інше, — сказав він Тапперу. — Але ми живемо у світі, в реальному світі,.. що керується силою, що керується міццю, що керується владою».