Президент Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, що залишає свою резиденцію
Президент Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, що залишає свою резиденцію.
Вона виступила перед своїми прихильниками після інавгурації нового президента – Михайла Кавелашвілі. Він уже обійняв посаду сьогодні вранці.
Раніше Зурабішвілі заявляла, що не визнає результатів вибору президента Грузії.
Прем’єр Грузії Кобахідзе пригрозив Зурабішвілі кримінальною справою, якщо вона до кінця року не очистить президентський палац.
Зурабішвілі підтримує грузинську опозицію, яка вимагає нових виборів до парламенту і регулярно проводить демонстрації проти правлячої партії «Грузинська мрія».
Вона назвала інавгурацію нового президента «пародією» і заявила, що забирає із собою «легітимність, прапор та вашу довіру».
Про складання президентських повноважень Зурабішвілі нічого не говорила.
Але оскільки вона погодилася добровільно залишити президентський палац, то, за фактом, реальні повноваження перейшли до нового президента.
Якщо ж Зурабішвілі намагатиметься підписувати якісь укази чи іншим чином намагатиметься реалізувати свої «президентські повноваження», то вона може вирушити до в’язниці за узурпацію влади, про що її вже попередив грузинський уряд.
Згода Саломе Зурабішвілі добровільно залишити президентський палац є важливою символічною перемогою грузинської влади. Хоча Зурабішвілі продовжує заявляти про свою «легітимність» як главу держави, але фактично вона поступилася своїм місцем (причому в буквальному значенні слова) новому президенту Михайлу Кавелашвілі.
Після цього акції протесту опозиції навряд чи припиняться. Але поки правляча партія «Грузинська мрія» виходить реалізовувати поетапний план щодо зміцнення своєї влади і протести цьому завадити не можуть.
Також примітна порівняно м’яка реакція Заходу на те, що відбувається. Незважаючи на велику кількість грізних заяв по-справжньому болючі санкції (наприклад, скасування Євросоюзом безвізу для громадян Грузії) поки що не введено.
І час відіграє не на опозицію.
У Вашингтоні до влади йде Трамп, який не факт, що взагалі якось глибоко вникатиме в грузинські справи. А головний європейський союзник обраного президента США Орбан уже заявив, що заблокує санкції проти Грузії на рівні ЄС.
Подібна реакція Заходу багатьох здивувала.
Проте, вона має об’єктивні причини. А саме – загальносвітовий тренд, коли вплив регіональних гравців на події в окремо взятому регіоні сильніший, ніж вплив глобального Заходу.
Багато хто асоціює «Грузинську мрію» з РФ, вважає її чи не проросійською партією. Проте набагато менше уваги звертають на те, що грузинська влада після виборів прямо підтримала два інших найважливіших сусіди Грузії – Азербайджан та Туреччина.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв нещодавно дав велике (тривалістю більше години) інтерв’ю Дмитру Кисельову, значну частину якого присвятив різкій критиці Заходу, США та Франції, яку він назвав «failed state».
А щодо Грузії, то він підтримав ухвалений там закон про іноагентів («був період і в нас, коли також грантоїди і грантодавці почувалися вільно, але ми це припинили»), заявив, що за протестами «стирчать вуха» західних країн і що ситуація в Грузії це «важливий чинник битви за Кавказ» та за «традиційні кавказькі цінності».
Баку має свій інтерес до того, щоб ставити на нинішній грузинський уряд. Оскільки прозахідна опозиція, якби прийшла до влади, могла б взяти курс на зближення з ідеологічно близьким керівником Вірменії Пашиняном. Що ні Азербайджану, ні Туреччині не потрібне.
За підсумком і склалася ситуація, в якій усі сусіди Грузії підтримують «Грузинську мрію». Пашинян, можливо, в глибині душі й співчуває опозиції, але прямо цього показати не може, оскільки Вірменія критично залежить від транзиту товарів через Грузію. А тому він одразу ж привітав «Грузинську мрію» із перемогою на парламентських виборах.
За такого геополітичного розкладу грузинська влада може почуватися в протистоянні з опозицією цілком впевнено.
Противники «Грузинської мрії», мабуть, свої акції продовжуватимуть. Однак розраховувати вони можуть лише на свої сили, не сподіваючись, що реакція Заходу змусить грузинську владу піти на поступки.
