“Найстрашніше – крики матерів”: історія Владислава, який організовує поховання загиблих військових 9:42 / 05 травня 2024 Суспільство
23-річний Владислав Заброда служить в Охтирському районному територіальному центрі комплектування. Понад два роки його обов’язки – зустрічати тіла загиблих бійців та організовувати їх поховання. Як із цим справляється, розповів Суспільному.
В територіальному центрі комплектування Тростянця старший лейтенант Владислав Заброда служить з весни 2022. Останні два роки він зустрічає тіла загиблих бійців, сповіщає про їхню смерть рідних та разом із ними проводжає полеглих в останню путь.
“Зі мною зв’язується в першу чергу військова частина: це або командир цієї людини, або ротний, або замполіт. Вони мені відправляють в електронному вигляді сповіщення. І з цього моменту починається моя робота”.
Владислав Заброда. Фото: Суспільне Суми
Отримавши сповіщення, військовослужбовець має розповісти про це рідним полеглого воїна.
“Ти сідаєш в машину, береш сповіщення. Буває, з собою беру медика, буває без медика їду. І ти їдеш або 20, або 30 хвилин, бо це або в Тростянці, або в селі і ти по дорозі вже переживаєш. Ти думаєш як правильно сказати, які підібрати слова. Іноді сповіщення проходять більш-менш нормально, а іноді це дуже тяжко. Це крики, це нелюдський крик, можна так сказати”.
Після зустрічі тіла бійця, що відбувається переважно вночі, Владислав має визначити: під час прощання труна буде відкритою чи закритою.
Владислав Заброда під час роботи. Фото: Суспільне Суми
“Відкриваю пакет і дивлюся на стан тіла. Щоб розуміти: чи зможуть на цього військовослужбовця форму надіти, чи не зможуть. Бо є різні тіла, наприклад, був такий один випадок, коли привезли молодого хлопця, а верх його, можна сказати цілий, а низ не цілий і тіло вже почало розкладатися. Тут ніяк труна не буде відкритою”, — пояснює Владислав.
Авто із загиблим військовим. Фото: Суспільне Суми
Інколи, розповідає офіцер, родичі просять привезти тіло загиблого перед похованням на ніч додому.
“Приїжджає ритуальна служба, перевдягають військовослужбовця і ми разом із ними – це година ночі, дві години – як попросять родичі. І заноситься труна разом із загиблим військовослужбовцем в дім, чи у квартиру. І це один із таких моментів, що.. це, можна сказати, ніч і крики людей.. особливо, самі страшні – це крики матерів”.
Владислав Заброда під час вручення прапора рідним загиблого. Тростянецька міська рада
Разом із рідними військовослужбовець проводжає полеглих воїнів на вічний спочинок. Одним із найтяжчих моментів під час поховання Владислав називає вручення прапора рідним загиблого.
“Ти підходиш, в тебе в самого руки трусяться, коли ти тримаєш той прапор і треба це в очі людям сказати, що це ваш прапор і вам треба берегти його все життя своє на згадку про вашого чоловіка, чи то брата, чи то сина. Досить тяжка процедура, але це теж треба робити, тому що треба вшановувати наших військових, які боронять нас кожного дня, кожну хвилину”.
Владислав Заброда. Фото: Суспільне Суми
Відпустити тяжкі думки після поховань і морально перезавантажитись допомагає спорт, каже Владислав.
“Це та сама пробіжка, це силові тренажери. Це так, допомагає трішки розвантажити мізки. Також допомагає – це, звичайно ж, із кимось проговорити. Це або військовослужбовці, це або друзі, це або родичі. Найкраще, це проговорити цю ситуацію: ти її проговорив, тебе почули, тобі трішки стало легше і далі можна жити й служити”, — додав Владислав.
Читайте нас також у
Discussion about this post