Раніше ми вже розповідали про відомого дніпровського ткача Валерія Гарагуца. На жаль, приводом для попередньої публікації стала біда: внаслідок ракетної атаки чоловік залишився без даху над головою та змушений був довгі місяці поневірятися, чекаючи на відновлення житла.
Сьогодні ж маємо значно приємніший привід згадати про майстра. Після тривалого очікування дах у його квартирі відновили коштом міста. У цьому є й невеликий внесок нашого видання, адже ми неодноразово привертали увагу до проблеми.
Тепер Валерій Гарагуц нарешті може не боятися кожного дощу та повернутися до звичного життя і творчості.
У Дніпрі пана Валерія знають як талановитого ткача, чиї роботи замовляють не лише в Україні, а й у різних куточках світу. Він створює вручну шарфи, шалі, килими та інші авторські вироби, вкладаючи в кожен із них частинку власної душі. Майстер навіть дає своїм роботам особливі назви – теплі, поетичні та неповторні.
Цікаво, що за фахом Валерій зовсім не ткач. Колись він працював у медійній сфері та займався підприємництвом, але багато років тому кардинально змінив своє життя, обравши ремесло, яке стало його покликанням. Ба більше, свій перший ткацький верстат він виготовив власноруч.
Пан Валерій каже, що вкладає душу в кожен свій виріб. Під час роботи він шукає асоціації, образи та спогади, які згодом перетворюються на неповторні назви. Саме тому кожна його робота має власне ім’я і жодна назва не повторюється. Серед них – «Прогулянка по льоду», «Сни про весну», «Вогняна гора», «Легкість весняного вітру», «Синій діамант», «Червона калина», «Жар-птиця», «Сон-трава», «В очікуванні весни», «Індиго», «Рубіновий ромб», «Морське скло», «Бірюзовий оберіг», «Сливова фантазія», «Дві години до осені» та ще безліч оригінальних назв.
Кожна з них розповідає свою маленьку історію, народжену за ткацьким верстатом.
Часто під час роботи компанію пану Валерію складає його улюблена кішечка Мотя.
Пухнаста помічниця настільки звикла до творчого процесу господаря, що може годинами спостерігати або навіть солодко заснути просто на ткацькому верстаті.
Майстер жартує, що Мотя давно стала невід’ємною частиною його творчості.
Свою творчість пан Валерій називає не просто ремеслом, а справжньою філософією. Вона навіть має власну символічну назву – «Зіткано із ниток буденності». За словами майстра, саме з повсякденних вражень, думок, спогадів і простих моментів життя народжуються його візерунки, кольори та неповторні авторські роботи.
Валерій Гарагуц розповів нашому виданню про шлях до ткацтва, секрети майстерності, про характер своїх виробів та про особливу філософію ручної праці.
-Пане Валерію, як у вашому житті з’явилося ткацтво?
-У якийсь момент я зрозумів, що дуже багато речей постійно відкладаю на потім. Усвідомив, що часу не так уже й багато, і почав здійснювати свої мрії. Однією з них було ткацтво. Мене завжди цікавило, як народжується тканина. Я бачив це лише на картинках та у відео, а потім вирішив спробувати сам.
-Перший верстат ви дійсно зробили самостійно?
-Так. Підгледів конструкцію в інтернеті й виготовив верстат власноруч. Потім постійно його вдосконалював. У якийсь момент покращень накопичилося стільки, що простіше було зробити новий. Зараз у мене два верстати різної конструкції – мої експерименти по поліпшенню пішли в двох напрямках.
-Скільки років ви займаєтеся ткацтвом?
-Вже 14 років, почав ткати з 2012-го.
-Чи пам’ятаєте свій перший виріб?
-Так, все розпочалося з першого шматочка тканини, зітканого мною і вишитого моєю мамою. Він дуже дорогий мені. Це перша тканина, зроблена на моєму першому верстаті в березні 2012 року (навіть збереглися фото того верстата і нашої з мамою роботи).
Я повіз показати мамі, і залишив, бо не усвідомлював її цінності для мене. І щоб я цю першу, зроблену власноруч на саморобному верстаті, тканину почав цінити, мама її вишила. Вже сім років, як немає мами. Вона віддала цю вишивку мені ще при житті. Вважаю, що це мій перший рушник.
-Ваші вироби мають дуже незвичні назви. Звідки вони беруться?
-Кожен виріб має власне ім’я. Коли тчу, щось пригадується, виникають асоціації, образи. Так і народжуються назви. Раніше я пам’ятав їх усі, зараз уже ні, бо робіт дуже багато.
-Скільки виробів ви створили за ці роки?
-Думаю, йдеться про сотні. До тисячі, мабуть, ще не дійшов.
-Серед ваших робіт ми побачили ребозо. Розкажіть детальніше про цей виріб.
-Ребозо – це традиційне мексиканське полотно. Його використовують по-різному, але зараз воно стало популярним через ребозо-масаж. Мені часто замовляють такі вироби люди, які займаються цією практикою. Кажуть, що ручна робота має особливу енергетику, а для них це важливо.
-Ваші роботи купують не лише в Україні?
-Так. Мої вироби є в Канаді, Ізраїлі, багатьох країнах Європи та Скандинавії.
-Пам’ятаєте останнє таке замовлення?
-Так, нещодавно шарф поїхав до Польщі. Його придбала жінка, яка вже раніше купувала мої роботи. Завжди дуже приємно, коли люди повертаються.
-Після пошкодження квартири шанувальники вашої творчості підтримали?
-Дуже. У перші дні після вибуху мої постійні клієнти фактично влаштували флешмоб підтримки – почали активно купувати вироби. Це була не лише фінансова допомога. Насамперед це була потужна психологічна підтримка.
-Скільки часу займає створення одного виробу?
-Саме ткацтво – лише частина роботи. Спочатку треба підготувати основу: сотні ниток намотати паралельно, заправити їх у верстат, перевірити кожну деталь. Це довгий процес. А коли все готово, сам шарф можна виткати за день-два.
-Ви часто зазначаєте, що ткацтво для вас – це медитація. Розкажіть про цей стан, будь ласка.
-Так і є. Я починаю ткати – і відпочиваю. Відновлююся. Час ніби зупиняється. Але до верстата не можна підходити з поганими думками. Я вплітаю в полотно свої емоції, свої думки. Тому настрій має значення. Буває, я по кілька тижнів не підходжу до верстата, а потім занурююся в роботу.
-Крім шарфів, що ще створюєте?
-Роблю шалі, рушники, ну і мої популярні ребозо. Дуже люблю ткати ряднини. Так їх називала моя бабуся. Мені подобається, що вони створюються з речей, які вже відслужили своє. Це своєрідне друге життя для тканини.
-У вас є улюблені кольори?
-Люблю стримані відтінки. Але яскраві кольори люди купують частіше. А загалом не можу сказати, що маю якийсь один улюблений колір. Сьогодні подобається одне, завтра – інше.
-Ви раніше працювали в медійній сфері та бізнесі. Чому вирішили все змінити?
-Насправді не я покинув ту роботу – вона покинула мене. І я скористався моментом. Можна сказати, що це був своєрідний дауншифтинг (добровільна відмова від високого соціального статусу, кар’єрного росту та гонитви за матеріальними благами). Замість кар’єрних перегонів я отримав можливість займатися тим, що приносить задоволення.
-У вашій родині були ткачі?
-Серед найближчих родичів – ні. Але батько розповідав, що серед далеких родичів по маминій лінії ткачі були. В моєму роду навіть було таке прізвище – Ткач. Хоча в ті часи майже в кожній сільській хаті стояв ткацький верстат.
-Ваш син перейняв ваше захоплення?
-Ні, він айтішник.
-Чи є у вас учні, послідовники. Якщо людина хоче навчитися теж так ткати, ви даєте уроки?
– Послідовників і учнів не маю. Раніше була майстерня, проводив майстер-класи. Ще раніше планувався гурток для дітей. Зараз так багато проблем, які виснажують, що на спілкування зовсім не залишається сил. Після нашої перемоги повернуся до цих планів.
-Розкажіть про своє волонтерство. Як ваші вироби підтримують ЗСУ?
– Моє волонтерство більше стосується не ткацтва, а 3D-друку. У мене цілодобово два принтера друкують “смерть ворогам” – замовлення від наших воїнів. Хоча, час від часу я даю свої вироби для аукціонів і зборів для ЗСУ.
-Де можна побачити ваші роботи?
-Раніше часто брав участь у заходах історичного музею, виставках та фестивалях. Остання виставка була в бібліотеці у 2023 році. Зараз тимчасово виставок немає. Тож усі мої роботи можна побачити на онлайн-сторінці «Зіткано із ниток буденності».
У світі швидких рішень і масового виробництва Валерій Гарагуц продовжує створювати речі повільно і з любов’ю. Так, як колись робили майстри століття тому – вкладаючи у кожну нитку частинку власної душі.
Після пережитих обстрілів, руйнувань, довгих місяців невизначеності та стресу в житті майстра нарешті з’явилося більше спокою. А це означає, що попереду – ще більше нових витканих шедеврів.
Для пана Валерія ткацтво давно перестало бути просто ремеслом – це спосіб життя.
Колись він відклав свою мрію, а потім зрозумів, що часу може не вистачити. Відтоді Валерій Гарагуц не відкладає життя на потім. Він просто сідає за верстат і день за днем створює речі, у яких, за його словами, назавжди залишаються його думки, емоції та позитивна енергетика.
І поки в його майстерні тихо стукає верстат, народжуються не просто шарфи чи ряднини – народжуються історії, зігріті світлою і щирою душею майстра.
Юлія Клименко
Фото з архіву Валерія Гарагуца
Джерело: dnipro.press
