Буданов VS Зеленський: початок протистояння? | Політика

Буданов VS Зеленський: початок протистояння?

Кадрові перестановки початку 2026 року у вищих ешелонах влади України продовжують викликати серйозні питання. Призначення генерал-лейтенанта Кирила Буданова на посаду керівника Офісу Президента України (Указ № 5/2026 від 2 січня 2026 року), який змінив на цій посаді Андрія Єрмака, спочатку було подано суспільству як посилення переговорного та оборонного треків.

Однак більш ніж через 100 днів перебування Буданова в новому кріслі за лаштунками Банкової розгорається неабияка боротьба. Суперечності між Будановом та Зеленським наростають, що змушує українське суспільство та журналістів-розслідувачів поставити запитання: що насправді відбувається в Офісі Президента, хто формує нову «світу» генерала і до яких наслідків для воюючої країни це може призвести?

Після гучних корупційних скандалів і фактичного краху попередньої моделі влади, побудованої на вузькому колі «4-6 менеджерів» під керівництвом Андрія Єрмака, Володимир Зеленський опинився у вкрай складному становищі. Особливе занепокоєння у Банковій викликає зближення голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії з Кирилом Будановим для нової політичної сили. Втративши ключові важелі контролю та монобільшість у парламенті, президент змушений терміново перебудовувати свою політичну суб’єктність. Оскільки саме Арахамія контролює фракцію, Зеленський небезпідставно побоюється, що частина депутатів може перейти під прапори нової політичної сили, яка формується навколо нового голови ОП, після чого він (Зеленський) може отримати імпічмент від Верховної Ради.

Розуміючи цю загрозу, президент різко змінив тактику і почав активно шукати діалогу навіть із вчорашніми опонентами — Петром Порошенком, Юлією Тимошенко та іншими лідерами опозиції. Аналітики пов’язують цю зміну курсу насамперед із посиленням позицій Кирила Буданова, який активно формує власну «світу» і набирає політичної ваги. Таким чином Зеленський намагається створити систему стримувань і противаг, аби не втратити контроль над владними конструкціями та зберегти статус лідера нації.

Буде новий король? А світа хто?

Якщо Кирило Буданов дійсно має далекосяжні амбіції, то для побудови власної політичної кар’єри йому необхідна потужна організаційна та фінансова опора. І тут його оточення, або так звана «світа», викликає серйозні побоювання.

Реанімація «політичного зомбі» Сергія Тігіпка

Колаж bastion.tv

Початок травня 2026 року ознаменувався гучним кадровим скандалом. Одним із офіційних позаштатних радників Буданова став великий бізнесмен та колишній віце-прем’єр часів Януковича Сергій Тігіпко.

Це призначення викликало різку критику у суспільстві. Народний депутат Мар’яна Безугла на своїй сторінці у Фейсбук відкрито обурилася появі Тігіпка в пулі радників Буданова, назвавши це «дуже бентежним» сигналом та нагадавши його бекграунд.

Фото: скріншот з Фейсбук Мар’яни Безуглої

Безугла ставить питання: чи є легалізація цього «політичного зомбі» особистим вибором Буданова, який використовує спецслужбистські підходи, чи це вказівка ​​зверху? У будь-якому випадку, інтеграція одіозних діячів часів Януковича в команду нового глави ВП має вкрай сумнівний вигляд.

Але головне питання навіть не в біографії Тігіпка. Набагато важливіше інше: навіщо досвідченому представнику старої фінансово-політичної системи знадобилося публічно асоціюватись саме з Будановим?

В українській політиці такі спілки рідко виникають випадково. Особливо в періоди коли частина еліт починає шукати точки опори на випадок майбутнього транзиту влади.

Поява Тігіпка поруч із Будановим може сприйматися як перший публічний сигнал того, що окремі представники великого бізнесу та старої політичної системи вже розглядають главу ОП не лише як чиновника Зеленського, а й як самостійну політичну фігуру як заміну нинішнього «гаранта».

Тіньові менеджери: Давид Арахамія та Борис Кауфман (король системної-корупції)

Колаж: figurant.com.ua

Не менш тривожна ситуація складається навколо зв’язки Буданова з головою фракції «Слуга Народу» Давидом Арахамією та скандальним одеським бізнесменом Борисом Кауфманом.

За інформацією журналістських розслідувань (зокрема, публікацій ресурсу «Бастіон»), антикорупційні органи (НАБУ та САП) пішли на безпрецедентну угоду з Кауфманом у справі про розкрадання 2,5 мільярда гривень та присвоєння Одеського аеропорту. Бізнесмену фактично «вибачили» збитки, зобов’язавши повернути лише 1 мільярд гривень (і то не у грошовій формі), після чого відпустили. Як стверджують джерела, прокурора САП Броневицький та детектива НАБУ Браверман, які виступали категорично проти цієї угоди, оперативно звільнили зі своїх відомств.

Головним лобістом цього компромісу називають Давида Арахамію. Мотиви нардепа можуть лежати у площині парламентських інтриг: Кауфман традиційно вважається системним спонсором фракції «Батьківщина». В умовах, коли монобільшість «Слуг Народу» перебуває на межі розпаду через постійний вихід депутатів, Арахамії критично необхідні голоси політсили Юлії Тимошенко для переформатування коаліції та збереження контролю над ключовими відомствами (Міноборони, НБУ, митниця).

За інформацією порталу «Фігурант», Борис Кауфман та Давид Арахамія спробували використати авторитет та ресурси ГУР під керівництвом Буданова для вирішення земельних питань в елітній Кончі-Заспі під Києвом. Справа дійшла до фактичного штурму території військової частини, яка перебуває у віданні головкому Олександра Сирського, задля отримання контролю над «золотими» гектарами під забудову.

Скріншот відео BIHUS Info

І саме тут історія перестає бути просто антикорупційним скандалом. Якщо розглядати Кауфмана, Арахамію та оточення Буданова як елементи однієї неформальної конструкції, постає значно серйозніше питання: чи не йде вже зараз прихована консолідація фінансових, парламентських та силових ресурсів під новий центр впливу.

Цей інцидент, оперативно підхоплений провідними ЗМІ (включно з «Українською правдою» та Bihus.Info), завдав потужного удару по позиціях Буданова. Для Зеленського, котрий уже не перший місяць шукає системний привід послабити вплив генерала, ця афера може стати вагомим аргументом для кадрових висновків.

Враховуючи, що Борис Кауфман давно закріпив за собою репутацію хитрого павука кулуарних та корупційних схем, що вміло заганяє у свої мережі українських державних діячів та великих товстосумів, ситуація набуває критичного оберту. Можна прогнозувати, що Володимир Зеленський та Андрій Єрмак своїми руками створили клин, який тепер здатний повністю розколоти та зруйнувати вибудовану ними жорстку вертикаль влади.

«Я генерал, Герой України»: Монолог сили чи виклик системі?

У матеріалі Bloomberg Кирило Буданов був представлений не просто як чиновник Банкової, а як самостійна політична постать із серйозним міжнародним впливом.

Видання окремо акцентувало увагу на його контактах з американськими партнерами, участі у переговорах та здатності вибудовувати стосунки із західними гравцями.

Саме після цієї публікації в українському політичному просторі знову заговорили про президентські перспективи Буданова.

Для Банкової проблема полягає не лише у самій статті Bloomberg, а в тому, як її сприйняли всередині українських еліт. 

Західні медіа фактично вперше почали презентувати Буданова не як військового виконавця, а як самостійного політичного гравця міжнародного рівня.

В українській системі влади подібні сигнали традиційно сприймаються вкрай чутливо. Особливо коли йдеться про людину з високим рейтингом довіри, підтримкою частини силового блоку та стійкими контактами з Вашингтоном.

На цьому тлі в низці українських медіа та політичних Telegram-каналів почали з’являтися обережні обговорення сценарію, за якого Буданов згодом може перетворитися на самостійного конкурента Зеленського. Поки що подібний сценарій виглядає швидше передчасним. Зеленський, як і раніше, зберігає контроль над державним апаратом, міжнародною комунікацією та здебільшого політичною вертикаллю.

Проте проблема для Банкової полягає в іншому: люди, які сьогодні починають з’являтися поряд із Будановим, мають величезний досвід участі в українських транзитах влади. Багато хто з них пережив уже кількох президентів і неодноразово брали участь у перерозподілі політичного та фінансового впливу після зміни влади.

Саме тому сам процес формування подібного оточення навколо голови ВП вже виглядає частині команди Зеленського потенційно тривожним сигналом.

Особливу увагу привернула цитата самого глави ВП:

«Я генерал, Герой України, — сказав Буданов. — Якщо я в чомусь упевнений, можу сперечатися з ким завгодно».

Для президента, який звик залишатися центральною фігурою публічного наративу, такі публікації та заяви підлеглого можуть створювати дискомфорт. Особливо коли Буданов публічно наголошує на проблемах з елементною базою, залежність від іноземних технологій у виробництві дронів і ракет — тоді як офіційна риторика часто акцентує увагу на «потужності», успіху та прогресі. Подібні розбіжності в публічних оцінках неминуче породжують питання про межі лояльності та самостійності та єдності всередині команди.

Для Зеленського проблема полягає не лише у розбіжності позицій. Небезпека в іншому: Буданов поступово починає виглядати як політик, здатний дозволити собі власну лінію.

А в українській системі влади самостійна публічна суб’єктність усередині президентської вертикалі традиційно сприймається як початок політичної автономії.

І тут виникає головне питання: чи Буданов залишається частиною команди Зеленського — чи поступово починає формувати власний політичний образ?

Тримай друзів близько, а ворогів ще ближче

Фото: Кирило Буданов вже майже сто днів очолює Офіс президента (колаж: РБК-Україна)

Після історії з Валерієм Залужним українська влада показала: найвищий суспільний рейтинг військового може розглядатися як політична загроза.

На цьому тлі переведення Буданова з ГУР до Офісу президента виглядає, як мінімум, неоднозначно.

Формально – це підвищення. Фактично – втрата самостійного силового центру. На посаді керівника ГУР Буданов контролював одну із найбільш закритих структур країни, мав власний апарат, міжнародні контакти, величезний бюджет та прямий вплив на проведення спецоперацій.

В Офісі президента ситуація інша. Глава ВП залишається залежним від президента та його політичної волі.

Однак в українській політичній системі голова Офісу президента — це не лише чиновник. Це точка доступу до кадрових призначень, фінансових потоків, міжнародних контактів та ключових державних рішень. Саме тому довкола нової фігури на Банковій практично відразу починають групуватися еліти, орієнтовані на майбутній перерозподіл впливу.

І питання сьогодні полягає вже не лише у відносинах Зеленського та Буданова. Запитання — хто саме починає робити ставку на Буданова як на можливий політичний центр доби «після Зеленського»?

Контрольоване наближення: думка депутатів

Олексій Гончаренко опублікував відео у своєму Facebook, де стверджує, що між Зеленським та Будановим існує прихований конфлікт, а частина апарату Банкової продовжує орієнтуватися не на нового главу ОП, а безпосередньо на президента та оточення Андрія Єрмака. Згідно з його інсайдами, Зеленський безпосередньо ставить завдання заступникам глави ОП, рекомендуючи менше взаємодіяти з Будановим. Чиновники отримують сигнали ігнорувати накази нового керівника чи інформацію, що такі їхні зустрічі з новим керівником не узгоджені з президентом. 

Фото: скріншот з Facebook Олексія Гончаренка https://www.facebook.com/reel/2381552615602178 

Не варто забувати і про тіньовий фактор Єрмака. Незважаючи на офіційну відставку наприкінці листопада 2025 року, Андрій Єрмак де-факто зберігає колосальний вплив на Зеленського (нещодавно Єрмак став кумом дружини Зеленського, взявши участь у хрещенні доньки голови «Нафтогазу» Олексія Чернишова). Яскравим фактом є те, що якщо раніше Зеленський нікуди не літав без Єрмака, то зараз Зеленський нікуди не літає разом із Будановим, хоча посада у Єрмака та Буданова – та сама.

Логіка кадрових рішень останніх років змушує ставити питання: чи не намагається Банкова заздалегідь нейтралізувати потенційних політичних конкурентів усередині військового блоку.

Із Залужним конфлікт завершився його відставкою.

З Буданова сценарій може бути іншим — не публічне усунення, а поступове «задушення в обіймах». Буданов опинився у ситуації, коли де-юре він очолює канцелярію, а де-факто ізольований від реальної системи управління. Але його така ситуація явно не влаштовує.

Що на нас чекає?

Журналістський аналіз цих подій змушує сформулювати головне та найнебезпечніше питання: Чи не є ми свідками формування потужного тіньового конгломерату, який поступово консолідує фінансові, політичні та силові ресурси?

Оточення, яке зібрав Буданов, продовжує дивувати багатьох. Проте сьогодні ніхто офіційно не оголошує про президентські амбіції Кирила Буданова. При цьому окремі ЗМІ вже пишуть, що він набуває сили і в перспективі здатний «знести» Зеленського, зокрема, на наступних виборах. Деякі навіть обережно обговорюють сценарії, які виходять за межі законної процедури.

Українське суспільство вже не перший рік регулярно лякають можливим Майданом-3. На відміну від багатьох класичних українських політиків, Буданов залишається передусім представником силового блоку і, зважаючи на все, чудово розуміє ціну внутрішньої дестабілізації країни під час війни. Тому на реалізацію сценарію Майдан-3 він не піде.

Тим не менш, старі нові політики в його оточенні мають серйозний досвід зміни влади і перерозподілу впливу. Стає все очевиднішим, що нова команда генерала хоче перевести ключові грошові потоки під свій контроль для консолідації ресурсів та підготовки до можливих виборів. Як то кажуть, нічого особистого — лише бізнес.

Сьогодні ніхто офіційно не оголошує про президентські амбіції Кирила Буданова. Але згадаємо історію із Зеленським, який до останнього тримав інтригу про свою можливу участь у виборах 2019 року. Тому подібні сюрпризи цілком очікувані.

Буданов має майже всі характеристики майбутнього політичного проекту:

• високий рівень впізнаваності;
• образ силовика та «людини війни»;
• міжнародні контакти;
• підтримка частини еліт;
• публічна самостійність;
• зростаюча мережа політичних та бізнес-зв’язків.

Можливо, все, що відбувається, — лише збіг кадрових, бізнесових та політичних процесів під час війни.

Але українська політика влаштована інакше: великий бізнес ніколи не інвестує у випадкових людей, старі еліти не з’являються поруч із фігурами без перспектив, а парламентські групи не розпочинають окремої гри без відчуття майбутнього транзиту влади.

І якщо ще рік тому головним питанням української політики було «хто після війни», то сьогодні дедалі частіше звучить інший: чи не розпочалася ця боротьба вже зараз — усередині Офісу президента. 

І головне — чи це розуміє сам Володимир Зеленський і що він готовий зробити?