Болгарія може отримати ще одного скептика ЄС

На виборах до парламенту Болгарії лідирує партія екс-президента Радєва, який виступає проти допомоги Україні.

Про це пише Reuters.

Парламентські вибори в Болгарії, що проходять на тлі затяжної політичної кризи, можуть стати переломним моментом не лише для самої країни, а й для всієї європейської політики. Уже восьмі дострокові вибори за останні п’ять років демонструють глибоку нестабільність у системі влади: уряди змінюються один за одним, коаліції розпадаються, а довіра громадян до політичних еліт продовжує знижуватися. Крах попереднього прозахідного уряду у грудні 2025 року, спричинений масовими протестами та гучними корупційними скандалами, лише підсилив запит суспільства на «сильну руку» та нові політичні обличчя.

На цьому тлі фаворитом виборчих перегонів вважається Румен Радєв — колишній президент країни, який після завершення своєї каденції вирішив повернутися в політику вже в ролі потенційного прем’єр-міністра. Його політична сила — альянс «Прогресивна Болгарія» — позиціонує себе як лівоцентристський проєкт, що обіцяє соціальну стабільність, боротьбу з корупцією та прагматичну зовнішню політику. Радєв, маючи військове минуле та імідж дисциплінованого керівника, апелює до виборців, які втомилися від політичного хаосу і шукають більш рішучого лідера.

Важливою складовою його популярності є риторика щодо відносин із Росією. Радєв неодноразово наголошував на необхідності «нового діалогу» між Європою і Москвою, виступає проти постачання зброї Україні та акцентує на економічних інтересах Болгарії, зокрема в енергетичній сфері. Водночас він намагається балансувати, запевняючи, що не має наміру блокувати рішення ЄС і не прагне конфронтації з Брюсселем. Така позиція робить його зручним кандидатом для частини електорату, який водночас підтримує членство в ЄС, але критично ставиться до санкційної політики та витрат на військову допомогу.

На геополітичному рівні потенційна перемога Радєва вже викликає занепокоєння в європейських столицях. Деякі аналітики та медіа порівнюють його з прем’єр-міністром Угорщини Віктор Орбан, який відомий своєю конфронтаційною політикою щодо ЄС і більш м’яким ставленням до Росії. Хоча сам Радєв заперечує подібні паралелі, ризик появи ще одного «скептика» всередині Євросоюзу виглядає цілком реальним, особливо в умовах війни в Україні та енергетичної нестабільності.

Його головним опонентом залишається Бойко Борисов і очолюваний ним правоцентристський альянс GERB-SDS. Борисов робить ставку на свій управлінський досвід і приписує собі досягнення, зокрема запровадження євро на початку 2026 року, що мало зміцнити економічну стабільність країни. Однак, попри ці аргументи, він суттєво відстає в опитуваннях — приблизно на 15%, що свідчить про втому виборців від старих політичних еліт.

Соціально-економічний контекст виборів також відіграє ключову роль. Болгарія, яка залишається однією з найбідніших країн ЄС, пережила кілька років економічних потрясінь, інфляції та падіння рівня життя. Для багатьох виборців питання геополітики відходить на другий план, поступаючись темам доходів, тарифів, корупції та соціальної справедливості. Саме тут Радєв намагається отримати додаткові бали, обіцяючи жорстку боротьбу з корупційними схемами та «перезавантаження» державних інституцій.

Водночас вибори проходять у напруженій атмосфері: повідомляється про численні звинувачення у підкупі виборців, що традиційно є проблемою для болгарської політики. Це ставить під сумнів прозорість процесу та може вплинути на легітимність результатів. Дільниці працюють до 19:00 за центральноєвропейським часом, після чого очікуються перші екзитполи, які дадуть більш чітке уявлення про розклад сил.

У підсумку ці вибори можуть визначити не лише внутрішньополітичний курс Болгарії, а й її роль у Європейському Союзі. Перемога Радєва означатиме спробу переорієнтації зовнішньої політики в бік більш прагматичного, а подекуди й суперечливого балансу між Заходом і Росією. Натомість перемога Борисова зберегла б більш традиційний проєвропейський курс. У будь-якому разі, країна стоїть перед вибором, який матиме довгострокові наслідки як для Софії, так і для Брюсселя.