Обидва лідери координують дипломатичні зусилля з союзниками та країнами Перської затоки.
Президент Франції Емманюель Макрон й прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер стали частими об’єктами критики президента США Дональда Трампа, поки він намагається вивести США з війни з Іраном, яка перекрила важливий шлях постачання нафти та спричинила проблеми для світової енергетики й фінансів.
Попри тиск і провокації через відмову Європи підтримати цей конфлікт, саме лідери Франції та Британії залишаються важливими у пошуку виходу із ситуації. Хоч Європа не бере участі у війні, її наслідки вже впливають на безпеку й економіку регіону, але дипломатичні зусилля Макрона й Стармера можуть дати результат, вважає Ліонель Лоран — колумніст Bloomberg Opinion.
🔊 увім звук
Франція та Британія зосереджені на тому, щоб відновити роботу Ормузької протоки, через яку проходить приблизно чверть усіх морських постачань нафти — і зробити це не силою, а через співпрацю та дипломатію.
Цього тижня Макрон зустрівся з прем’єр-міністеркою Японії Санае Такаїчі, яка поділяє його підхід і також зацікавлена у припиненні вогню та зниженні напруги в регіоні, звідки Японія отримує майже всю свою нафту. Президент Франції назвав ідею відправки військових кораблів “нереалістичною” — адже навіть США ще не наважилися на такий крок — однак після можливого перемир’я Токіо та Париж допускають розширення військово-морської присутності.
Тим часом міністерка закордонних справ Британії Іветт Купер провела телефонну розмову з представниками приблизно 40 країн (без участі США та Ірану), щоб обговорити відновлення судноплавства через протоку.
Її мета — залучити якомога більше держав, які мають контакти з Тегераном, і сформувати групу, здатну впливати переважно економічними методами, зокрема санкціями, залишаючи військові дії як крайній варіант.
“Відновлення Ормузької протоки зараз є пріоритетом для Європи в короткостроковій перспективі. Але немає бажання робити це військовим шляхом без США, тому акцент робиться на зменшенні причин, через які Іран блокує цей маршрут”, — каже Крістіна Кауш з Німецького фонду Маршалла.
“Це своєрідна зміна ролей через 70 років після Суецької кризи, коли Британія та Франція разом з Ізраїлем провели невдалу операцію, намагаючись повернути контроль над каналом у Єгипту. Тоді саме США намагалися не допустити ескалації конфлікту, а також СРСР і ООН закликали до припинення війни”, — зазначає колумніст.
Зараз це також означає відхід від складного дипломатичного балансу, якого дотримувалися Макрон, Стармер та інші європейські лідери з початку ударів по Ірану наприкінці лютого.
Позиція “це не наша війна” була вигідною для внутрішньої політики й виправданою відповіддю на тиск Трампа, але США, схоже, починають розуміти, що тиск і погрози не допомагають заручитися підтримкою союзників. Водночас Європа усвідомлює, що, хоче вона того чи ні, цей конфлікт уже її зачіпає.
Економіки Європи опиняються під загрозою, чим довше залишається заблокованою протока — зокрема, зростання економіки Німеччини цього року може скоротитися вдвічі. Крім того, зростає ризик терактів усередині самих європейських країн.
Головне питання зараз — що реально зможе зробити коаліція країн, які брали участь у розмові з Купер (Японія, Канада, Австралія, країни Європи та Перської затоки). Якщо вони не обмежаться лише розмовами, то можуть повернути вплив у регіоні та допомогти знайти для Трампа вихід із ситуації без загострення.
Але незрозуміло, чого саме вимагатиме Іран. Ймовірно, він захоче послаблення санкцій і гарантій, що США та Ізраїль більше не нападатимуть, хоча це виглядає малоймовірно. Водночас Іран заявляє, що разом з Оманом працює над механізмом контролю за рухом суден у протоці.
Китай, який теж отримує значну частину енергії з Перської затоки, може відіграти важливу роль, запропонувавши Ірану вигідні умови, щоб знизити напругу.
Пекін поки виграє від того, що Трамп послаблює зв’язки США із союзниками, і може скористатися моментом, щоб посилити свій вплив, допомагаючи Європі та країнам затоки. Але питання в тому, чи готовий Китай піти далі — наприклад, дати Ірану гарантії безпеки й ризикнути можливим конфліктом зі США в майбутньому.
“Попри геополітичну невизначеність, варто розглядати будь-які варіанти, які дозволяють уникнути ескалації з боку США або втягування інших країн у війну. Ба більше, у цій ситуації можуть бути й плюси для Лондона та Брюсселя, адже дії Білого дому знову зближують Велику Британію та Європейський Союз. З огляду на те, що цього року минає 70 років від Суецької кризи та 10 років від голосування за Brexit, це було б справді позитивною зміною”, — підсумував Лоран.
Нагадаємо, країни Перської затоки шукають інший шлях для експорту нафти через блокування Ормузької протоки Іраном, яке триває вже місяць. Зокрема, розглядають прокладання трубопроводів через Аравійський півострів,
Discussion about this post