Марина (ім’я змінили з міркувань безпеки) приїхала до Снігурівки, там живуть її рідні, із Харківщини 25 лютого. Вже тоді місто було заблоковане, не підвозили харчові продукти, підприємці розпродували залишки.

Про це повідомляє сайт «Версія» з посиланням на Суспільне.

"З того дня люди займалися тим, що шукали їжу. Між собою якось спілкувалися, списувалися у соцмережах, коли ще було електропостачання. Круп не було вже через декілька днів, підприємці їхати за продуктами боялися. Вже тоді було небезпечно їхати, що в Кривий Ріг, що в Миколаїв. Була дуже складна ситуація з продуктами, від початку війни", — розказала жінка.

З її слів, через тиждень від початку повномасштабної війни Снігурівку почали обстрілювати.

"Не знали, чи виїдемо, чи застрелять" — очевидиця, яка виїхала зі Снігурівки на Миколаївщині

"Спочатку бомбили біля лікарні, здається по блок-посту хотіли вдарити, але там пошкодили близько 30-ти будинків авіаударом, це десь 14 березня було", — говорить Марина.

Через обстріли відключали електропостачання, а електроенергію людям надавали за допомогою сонячних батарей.

"Щоб працював хлібозавод, щоб хліб пекти, щоб вода була. В багатоповерхівках лише електричне опалення або автономка. Централізованого опалення там немає. Тому, якщо не було електроенергії, то люди мерзли. Ми жили в приватному будинку", — каже жінка.

За словами Марини, на початку війни сирени працювали стабільно, але потім, коли почало пропадати електропостачання та мобільний зв’язок, сирени теж не працювали. Про тривогу люди дізнавалися, коли щось вибухало.

"Ми ховалися в підвалі. У нас це вирита яма і все. Вона не облаштована, як нормальне укриття. Там немає запасного виходу", — говорить Марина.

З її слів російські військові поставили «глушилку» і зв’язок в місті зник, щоб телефонувати, люди видиралися на дерева, дахи будинків.

"Коли було світло, то в людей був доступ до інтернету через Wi-fi, але це в тих, в кого був договір з інтернет провайдером", — каже жінка.

Марина розповіла, що місто обстрілювали майже щодня, а 18 березня серед людей поширювалися плітки, що планується наступ.

"До цього ми ховалися в підвалі, але цього дня пішли в школу, там було укриття. Мені здалося, що там буде безпечніше. Ми ночували в укритті, в школі. Тієї ночі були сильні вибухи, били по вулицях артилерією, розбомбили житлові будинки. Вранці чоловіки принесли їжу жінкам і дітям в укриття і розказали, що на місто йде велика колона. Потім ми почули гуркіт і зрозуміли, що колона справді рухається в бік міста. Вони через поле приїхали і зайняли місто. Потім ми почули, що в бік школи, де були ми, під’їжджають танки, їх було два. Ми думали, що вони будуть школу розбомблювати. Було дуже страшно", — розказала очевидиця.

Зі слів жінки, російські військові зайшли в школу, оглянули укриття, шукали військових, цивільних не чіпали. Через годину люди змогли вийти з укриття і піти додому.

"Це було 19 березня, тоді вони і зайняли місто. І відтоді інформації від мера зовсім не було. Її не могли знайти декілька днів. Не було ніякої офіційної інформації. З 19 числа немає електроенергії, води зовсім. У нас є річка поряд — Інгулець — і вони не пускали нікого до цієї річки. Біля річки є джерело, теж нікого не пускали до цього джерела. Вони поставили свою техніку під будинками на вулицях. Зайняли адміністрацію, школи, зробили там собі казарми", — каже Марина.

З її слів, коли не було офіційної інформації, люди почали самоорганізовуватися.

"Якась бабця з тремтячими руками привезла з села молоко. Проїхала купу блок-постів. Люди про це дізнавалися просто на вулиці, працювало сарафанне радіо. Жителі виходили на вулиці і ходили по сусідах, питали, чи є криниці, щоб набрати води. У нас криниці не було, ми користувалися тією водою, що ми раніше набрали, але її було мало. Продуктів теж не вистачало і вони псувалися, бо світла не було, холодильники не працювали. Моя мама вже згадувала, що можна приготувати з того, що було. Коржики якісь", — розповіла жінка.

За словами Марини, у ніч проти 25 березня тривали сильні обстріли.

"Я виїжджала 25 березня зі своїм зведеним братом. Їхала я з дитиною і він з дитиною. Ми їхали і не знали, чи виїдемо, чи нас застрелять. Ми взяли два рюкзаки з дочкою, сіли і поїхали. Ми проїхали перший блок-пост, там запитали, чи не будуть вони стріляти. Вони сказали, що їдьте. Ми їхали через якісь села, колоною, за нами їхали ще машини. Коли проїжджали повз якесь село, почався обстріл автівок, але всі лишились живі, всі автівки проїхали. Колоною доїхали до Баштанки і вже там були українські блок-пости. Далі ми поїхали в Кривий ріг. Плануємо їхати далі", — розказала очевидиця.

За словами жінки, станом на 27 березня зв’язку з її рідними немає. Ніхто з її знайомих теж не може додзвонитися рідним та близьким у Снігурівці.

Предыдущая статьяАдреси та графік роботи відділень Укрпошти, які працюють в Миколаєві
Следующая статьяВ Миколаєві вшанували пам’ять героїв-визволителів міста

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь